Символ Революції гідності Володимир Парасюк, якого вважали головним рушієм перемоги Євромайдану, знову нагадав про себе ексцентричним вчинком: вдарив ногою в голову генерала СБУ, звинувачуючи його у кришуванні контрабанди. Українська громадськість розділилася в оцінці скоєного: від морального осуду хуліганського вчинку негідного звання нардепа, до повної підтримки революційного насильства над корумпованими чиновниками.
Удар ногою, як політичний аргумент
На засіданні антикорупційного комітету між депутатом Володимиром Парасюком та генералом СБУ Василем Пісним виникла словесна суперечка, в ході якої генерал заявив, що він «зробив для Революції можливо більше ніж той, хто там крикнув», – сказав Пісний, маючи на увазі Парасюка. Слова заступника керівника управління «К» Служби безпеки України В. Пісного обурили народного депутата. Парасюк швидко рвонув до Пісного та ногою вдарив його ззаду, потрапивши в шию. Розлюченого Парасюка відтягнули від генерала, а засідання антикорупційного комітету було зірвано.
Проти Парасюка відкрито кримінальне провадження за статтею 345 (погроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу) Кримінального кодексу України. Проте нардеп наголосив: «Я не шкодую про те, що я зробив. Тому що він «кришує» контрабанду у Львівській області. Кожен львів'янин знає, хто такий Василь Пісний. І він зараз буде казати, що він для Майдану більше зробив?», – додав Парасюк.
Звинувачення Парасюка тут представленні як продовження революційної боротьби проти корумпованих чиновників, які залишилися при владі й після Майдану. А Парасюк, як відомий революціонер, взявся вершити «революційну доцільність», не чекаючи судової тяганини в «продажних і бюрократизованих судових інстанціях», використавши останній аргумент – удар ногою. Проте такий рівень політичної дискусії абсолютно міняє морально-політичний відтінок, якщо проаналізувати біографії учасників конфлікту, кожна з яких викликає чимало запитань.
Історія Парасюка
Політична зірка Парасюка яскраво спалахнула під час хвилинного виступу молодого революціонера на сцені Майдану у лютому 2014 року. Як думає більшість українців, саме після емоційного ультиматуму сотника Парасюка, Янукович уночі втік гелікоптером із Межигір’я. Країна була в захваті від сміливості юного сотника, якого могли вбити за такі слова ще в ту ж саму ніч. Дехто навіть пророкував йому президентські перспективи. Після перемоги Майдану Парасюк вступив до добровольчого батальйону «Дніпро-1», а у вересні вийшов з оточення під Іловайськом. Під час спроби виходу з оточення Парасюка контузило, він отримав осколочне поранення голови й потрапив у полон до росіян. Але у полоні йому якимось дивом вдалося залишитися не ідентифікованим спецслужбами РФ. Пізніше Парасюка з іншими полоненими передали російським десантникам та вивезли до Росії, де працівники ГРУ провели допит, але його особу знову чомусь не ідентифікували. Після обміну захоплених українських військових на полонених російських терористів Парасюк, якого вкотре ніхто не впізнав, вже наступного дня повернувся в Україну з іміджем учасника АТО.
Звісно, така героїчна військова біографія Парасюка, озвучена ним же, у багатьох викликає сумніви і підозри. Маючи лише середню освіту (оскільки факультет електроніки ЛНУ імені Івана Франка йому не вдалося закінчити на третьому курсі) та нетривалий досвід роботи відео-оператором на весіллях, він вирішив балотуватися в депутати. Перші публічні виступи молодого політика без вищої освіти були неконкретними й неграмотними, але радикальними та рішучими. Парасюк відповідав на складні запитання журналістів про юридичні аспекти своїх передвиборних обіцянок риторичними запитаннями та жорстко апелював до цінностей Майдану й «наших хлопців в окопах». Радикалізм та агресивна спекуляція на темі війни і патріотизму тісно перепліталися з неосвіченістю та неграмотністю Парасюка, який часто пише у «Facebook» жорстку критику дій влади з орфографічними помилками.
Зрештою, епізод із побиттям В. Пісного не перший випадок, коли Парасюк бив опонента. Минулого року під час першого засідання новообраної Верховної Ради він побився одразу із кількома депутатами із Блоку Петра Порошенка. У липні цього року Парасюк влаштував бійку у Верховній Раді із головою ДФС Романом Насіровим. Наприкінці серпня він знову побився з депутатом М. Курячим, одразу після спільного телеефіру. А у вересні Володимир Парасюк зчинив бійку із начальником ГУ МВС у Луганській області А. Науменком. Тобто, потрапивши на гребені революційної хвилі до парламенту завдяки двохвилинному виступу на сцені Майдану, Парасюк, очевидно, так і залишився типовим гуртожицьким хуліганом, який немов вуличний гопник, б'є в голову ногами опонента, коли йому щось не сподобається.
Між правовою площиною і революційною доцільністю
З цього погляду, вчинок Парасюка є актом справедливості, який всупереч покриванню чиновника корумпованою судовою системою, став символом народної відплати. Адже попри декларації влади, всі колишні чиновники режиму Януковича сьогодні не тільки не зазнали жодних судових переслідувань, а навіть залишилися на своїх грошовитих посадах і далі залишаючись політичною й економічною елітою країни. За два роки після революції, відбулася де-факто реставрація олігархічного режиму, лише під іншою вивіскою та з іншим президентом, який, зрештою, також входив до засновників попередньої правлячої Партії регіонів. Цілком закономірно, що бачачи, як суди визнають, що не мають претензій до Г. Кернеса та М. Добкіна, як прокуратура звільняє під заставу одіозну О. Лукаш, у той час, як чи не найактивніші учасники революції – «свободівці», опиняються на лаві підсудних, – у народі наростають радикальні настрої.
Нещодавнє побиття М. Добкіна громадянином О. Кравчуком також може вважатися підтвердженням народного запиту на справедливу, а не бутафорну люстрацію. Народ втомився від фальшивості правосуддя, тому почав переходити до останнього аргументу демократії – фізичного протесту. Однак коли генерала СБУ б'є ногою в голову народний депутат, який за деякими даними ЗМІ вже зміцнив своє матеріальне становище, влаштував своїх людей на посади і навіть встиг закрутити роман з відомою співачкою, – це кардинально заперечує народно-революційний аспект конфлікту.
Попри те, що звання «нардеп» вже давно спаплюжене бандитами та корумпованими злодіями, які масово здобули депутатські мандати, Парасюк в очах виборців належав до іншого типу народних обранців. І в цьому випадку слово «народний» для багатьох його виборців було не пустим звуком. Ексцентрична поведінка Парасюка та його вуличний хуліганський стиль ведення політичної дискусії не лише дискредитує звання народного депутата, але й підриває величезний політичний кредит довіри народу до молодих революціонерів, які зображали себе чесними борцями за народні права.
Немає коментарів:
Дописати коментар